Логіка професора убійча. Та тільки ж було й видно, як по Давидовому обличчі ніт-ніт та й перебігала хвиля не то вагання, не то раптового протесту, не то палючого сорому від якоїсь думки, може, від уяви, як то він зможе те все, чого вимагає слідчий, виконати… Нарешті слова скінчилися. Яким чином видав оце все, і як спромоглася вона вислухати? А ще він казав, що вона скоро заспокоїться, відійде й усе буде гаразд. » – а коли почув, що буде далі з Україною 2023 що бракує одному новакові, закопилив презирливо губу, коли ж Руденко ще й про хліб заговорив, наглядач зовсім розлютився й процідив крізь зуби: «Нічого, не здохне до завтра, подумаєш! Він навіть не заїжджав до Ландошів. Бідолашний навіть не знав, з чого почати. Олег познайомився зі мною випадково, я навіть не знав, що буде далі з Україною 2023 хто він такий. Аслан, fitnmuscles.com дурний, бідолашний Аслан, чистій черевиків, що буде далі з Україною 2023 що завжди вірив усім на слово, що, крім чистіння черевиків, взагалі більше в світі нічого не вмів, а в фінінспектора «розписувався» прикладанням свого вузлуватого пальця, вмоченого в чорнило, не знав, чого слідчий він нього хоче.
Звичайно, він – Саркісьян – у всьому „признався щиро” (бо ж він не є ворог совєтської влади, щоб уперто заперечувати те, що твердить слідчий, слідчому, зрештою, видніше!). Усе це з нього лилося й лилося суцільним потоком, течія якого ставала все швидшою, і він боявся єдиного – щоб у телефоні раптово не запискотіли «короткі». Несподівано, з якогось дива у нього розв’язався язик і з’явилися потрібні слова. Між фразами Голован важко сопів у слухавку й пророцтво про Україну на 2023 ріксив прийди до нього додому, бо дико болять ноги, друже, не ті літа, щоб крутитися, як білка в колесі. Там були стрункі дівочі ноги, з точеними литками, з божественними лініями, там були й здеформовані вже старістю й тяжкими життєвими шляхами ноги старших жінок – матерів і, може, навіть, бабусь… Несподіване, страшне усвідомлення. Заповзало напрочуд цупко, навіть, швидше, проростало у власну сутність, спікаючись із нею навік. Дуже повільно. У його свідомість наче заповзало нове усвідомлення самого себе. Дуже давно! Чим я завинила, щоб оце постійно терпіти? Мені зараз важко описати свої минулі почуття, хіба що порівняти їх із першими краплинами дощу після тривалої літньої спеки, після довгого-довгого часу нестерпного чекання. Попри все бажання, Віктор не зміг би якось назвати оте почуття, що заволоділо ним, коли сидів на лавці під кривою яблунею й дивився невидющими очима.
Це був просто хлопчик, як і всі, схиблений на машинах, та й не тільки – на всьому, що й має цікавити хлопця і чого він позбавлений… І немає і, судячи по всьому, вже й не буде ніколи. Це ж там коридорний вже, напевно, доклав начальству, воно зараз прийде і на підставі речового доказу про злочин буде біда. Це не байдужість. Я… Це сталося буквально кілька місяців тому, у червні. Зоряно, – попросив він, – не кидай, будь ласка трубку, а послухай мене кілька хвилин. Але там стояла тиша, а він говорив, не впевнений, що його чують, і не знаючи, коли зупиниться. Але я не хотів і не зробив нічого поганого ні тобі, ні твоєму синові й не зроблю… Ти їй так нічого і не сказав? Не переживай, нічого мені міліція не зробить, я ж не злочинець. Що, мені не можна до вас приходити? Ви помиляєтеся, я не байдужа до вас. Ви знаєте Трусю? Її все місто знає… Ви здатні це усвідомити? Тоді вже зразу треба планувати, щоб це були просто якісь плавучі острови, – каже Слава. Навпаки, якщо чекає Україну в майбутньому 2023 буде потрібно, я хочу, щоб ти знала… На той випадок, якщо їхній батечко та раптом відколеться від Московії, бунт проти неї підніме, чи що, сини його тоді будуть в один мент схоплені і скарані на горло – удар довбні по голові, і поскидають їх під лід Москви-ріки, якщо це буде взимку.
Вона заспокоїться, забуде про міліцію, й тоді… Мама казала, що нашле на вас міліцію, і ви більше не будете возити машин! Вона вимовила це губами, а враження було таке, що чекає Україну екстрасенси на 2023 рік сказали її очі. Ви можете це нарешті зрозуміти? Ви все сказали? – перебила вона його. А що там, у кінці шляху? Оцінили ту селитьбу в 3502 рублі, що їх було заплачено спадкоємцям Нікітнікова – із царського скарбу. На десерт до першого і другого тут видають по два яблука, і від цього нудний пейзаж радянської їдальні, який не рятують навіть важкі, бурячкового наливу штори з плюшу, добирає бракуючих йому колоритів котрогось із радянських монументалістів. Трусею в місті називали жінку років сорока, в якої було не все гаразд із головою. Від тону, яким це було сказано, йому таки відібрало мову. «подарують». А це мусимо заплатити. Спершу Віктор просто не збагнув, що це йому наговорили. Ну і що? Що ж я, не можу більше прийти? Ну й москалі! А втім, зі своїм уставом в чужий монастир не ходять.